Про те, як добрі батьки стають токсичними батьками

Що таке «токсичне батьківство» пояснює християнський психолог Мирон Шкробут. Здавалося б, як добрі батьки, які піклуються про свою дитину, можуть стати токсичними – тими, хто отруює життя? Виявляється, для цього потрібно зовсім небагато: батьки, які до певного віку є для дитини незаперечними авторитетами, легко можуть завдати біль і травму, часто навіть не усвідомлюючи цього. І найчастіше це – вербальне насилля, зранення словом. «Найперше, що роблять у цьому сенсі батьки, – не називають дитину по імені, – каже психолог. – Поширена форма – звертання до дитини у наказовій формі, як до стороннього: «пішов і зробив!», «негайно ліг спати / з’їв кашу / вимив руки» тощо. І дитина несвідомо засвоює сценарій: «я – ніхто, я не маю права на протест, я повинен, мені сказано»… » Ще один із найбільш деструктивних моментів у спілкуванні з дитиною (власне, як і з людиною у будь-якому віці) – порівнювати з кимось, знецінюючи досягнення і чесноти людини. Знайомий багатьом приклад: дитина приходить до мами, сяюча і щаслива, бо отримала аж 11 балів, а мама й каже: «а от Іванко дістав 12…» І це, каже психолог, – як підрізати крила: дитина втрачає натхнення і драйв, і, в кращому випадку, приносить посередні оцінки, адже «і так ніхто не похвалить». Наступний момент, яким грішать багато батьків, – внутрішня впевненість, що «я краще знаю, що тобі потрібно і що для тебе краще». Зокрема, йдеться про гонитву за досягненнями, успіхами і «супер-розвитком» дитини. І у 7-8 років день дитини розписаний погодинно – іноземні мови, музика, танці, спортивні секції тощо, без просвітку і відпочинку, тому що «дитина має бути успішною». Все так, але батькам варто задати собі питання – а для кого цей успіх? Ви стараєтеся для дитини – чи, все ж, для себе? Для власного самоствердження і реалізації у дитині того, чого не досягли самі? Завдання справді добрих і люблячих батьків – допомогти дитині розпізнати, що вона любить і чого справді хоче, почути, про що мріє ВОНА, а, отже, саме у цьому напрямку потребує розвитку. Тому батькам потрібно прислухатися до дитини і її прагнень, допомогти на цьому шляху, дозволити спробувати те чи інше. Можливо, у майбутньому дитина не захоче займатися футболом чи танцями, але у її житті і свідомості назавжди залишиться цей момент – «я спробував / спробувала», «мої батьки мені дали те, чого я хотів / хотіла саме тоді». За матеріалами сайту для християнських родин «Домашня Церква». Колись у Твоєї дитини виростуть крила, від Тебе залежить, чи зможе літати…